ІЗОНІАЗИД сироп 20 мг/мл

Юрія-Фарм

для медичногозастосування лікарського засобу

ІЗОНІАЗИД

(Isoniazid)

Склад:

діюча речовина: 5мл сиропу містить 100мг ізоніазиду;

допоміжні речовини: сорбітол (Е 420), натрію сахаринат (Е 954), метилпарагідроксибензоат (метилпарабен) (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (пропілпарабен) (Е 216), ароматизатор харчовий (малиновий аромат), вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Сироп.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора або ледь жовтувато-коричневого кольору рідина з фруктовим запахом.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТХJ04A С01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ізоніазид – протитуберкульозний засіб; діє бактерицидно, пригнічує синтез міколієвих кислот, що є найважливішим компонентом клітинної стінки мікобактерій. Особливо активний відносно мікроорганізмів, які швидко розмножуються (у тому числі розташованих внутрішньоклітинно).

Фармакокінетика.

Ізоніазид швидко і повністю абсорбується при прийомі внутрішньо, їжа знижує абсорбцію і біодоступність. На показник біодоступності великий вплив має ефект «першого проходження» через печінку. Час, необхідний для досягнення максимальної концентрації (ТСmax)–1-2 години, максимальна концентрація (Сmax) після прийому внутрішньо одноразової дози300мг– 3-7мкг/мл. Зв'язок з білками незначний–до 10 %. Об'єм розподілу – 0, 57-0, 76 л/кг. Добре розподіляється по всьому організму, проникаючи в усі тканини і рідини, включаючи цереброспінальну, плевральну, асцитичну; високі концентрації створюються у легеневій тканині, нирках, печінці, м'язах, слині і мокротинні. Проникає через плацентарний бар'єр і в грудне молоко.

Піддається метаболізму у печінці шляхом ацетилювання з утворенням неактивних продуктів. У печінці ацетилюєтьсяN-ацетилтрансферазою з утворенням

N-ацетилізоніазиду, який потім перетворюється на ізонікотинову кислоту і моноацетилгідразин, що чинить гепатотоксичну дію шляхом утворення змішаної оксидазної системи цитохрому Р450 приN-гідроксилюванні активного проміжного метаболіту. Швидкість ацетилювання генетично детермінована: у людейзповільним ацетилюваннямN-ацетилтрансферази. Є інгібітором ферментної системи СУР2С9CYP2E1у печінці. Період напіввиведення для «швидких ацетиляторів»–0, 5-1, 6 години; для«повільних»– 2, 5 години. Принирковій недостатності період напіввиведення може зростати до6, 7 години. Період напіввиведення у дітей віком від1, 5до 15років– 2, 3-4, 9 години, унемовлят– 7, 8-19, 8 години(що пояснюється недосконалістю процесів ацетилювання у немовлят). Незважаючи на те, що показник періоду напіввиведення значно варіює залежно від індивідуальної інтенсивності процесів ацетилювання, середнє значення періоду напіввиведення становить 3 години (прийом внутрішньо 600 мг) і 5, 1 години (900 мг). При повторних призначеннях період напіввиведення скорочується до2-3 годин.

Виводиться в основному нирками: протягом24 годинвиводиться75-95 %препарату, в основному у формі неактивних метаболітів–N-ацетилізоніазиду та ізонікотинової кислоти. При цьому у «швидких ацетиляторів» вмістN-ацетилізоніазиду становить93 %, а у «повільних»–не більше63 %. Невеликі кількості виводяться з фекаліями. Препарат видаляється з крові під час гемодіалізу; п’ятигодинний гемодіаліз дозволяє видалити з крові до 73 % препарату.

Клінічні характеристики.

Показання.

· У комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами для лікуваннялегеневого та позалегеневоготуберкульозу;

· як монотерапія − для профілактикитуберкульозу.

Протипоказання.

− Підвищена чутливість до ізоніазиду або до допоміжних речовин препарату;

− епілепсія, схильність до судомних нападів;

− тяжкі психози (вт. ч. в анамнезі);

− поліомієліт (вт. ч. раніше перенесений);

− токсичний гепатит в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразину ізонікотиновоїкислоти (фтивазид);

− гостра печінкова та/або ниркова недостатність;

− виражений атеросклероз;

− у дозах понад 10 мг/кг маси тіла при легенево-серцевій недостатності ІІІ ступеня, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, хронічній нирковій недостатності, гепатиті в період загострення, цирозі печінки, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі, мікседемі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримуютьпарааміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація препарату може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Ізоніазид сповільнює печінковий метаболізм деяких лікарських препаратів, що може призвести до збільшення їх токсичності. До таких препаратів належать: карбамазепін, примідон, фенітоїн, діазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфірам.

Одночасне застосування ізоніазиду:

злеводопою –зменшення її терапевтичного ефекту;

зрифампіцином− підвищення ризику ураження печінки;

зглюкокортикостероїдами – підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду;

зітраконазолом− можливе істотне зниження його концентрації в сироватці крові і відсутність його терапевтичного ефекту. Одночасне застосування не рекомендується;

зкетоконазолом− може зменшити рівень кетоконазолув сироватці крові: слід контролювати концентрацію препарату в крові та у разі необхідності ‒ збільшити дозування;

зацетамінофеном −збільшує токсичність останнього за рахунок генерації і накопичення токсичних метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій;

зтеофіліном −зростає концентрація теофіліну у плазмі крові: потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дози препарату;

звальпроатом− зростає концентрація вальпроату у плазмі крові: дози вальпроату слід коригувати;

зіставудином− підвищений ризик дистальної сенсорної нейропатії;

зциклосерином– підвищений ризик токсичного впливу на центральну нервову систему;

зетосуксимідом– пригнічення метаболізму етосуксиміду (підвищення концентрації у плазмі крові та ризик токсичності);

зізофлураном– підвищений ризик гепатотоксичності;

ззальцитабіному ВІЛ-інфікованих пацієнтів − кліренс ізоніазиду подвоюється, тому треба контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування;

звітаміном В6 і глутаміновою кислотою – знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду;

здифеніном− посилює протиаритмічні властивості дифеніну;

зантацидними засобами–зменшення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їх прийомом повинен становити не менше 1 години);

знепрямими антикоагулянтами, інгібіторами МАО – ізоніазид потенціює ефекти даних препаратів (у т. ч. токсичні).

Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетил ізоніазиду не змінюється при гострому споживанніалкоголю, але можливе його збільшення у хронічних алкоголіків, однак цей ефект не визначений.

Також може бути потенційна взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містятьгістамінітирамін(твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутися побічні реакції, такі як головний біль, пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Особливості застосування.

У результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до спроможності інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид слід призначати у більш високих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом призначати піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом’язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом’язово), натрієву сіль АТФ.

При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом слід призначати антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.

Під час лікування необхідний контроль лікаря, регулярне проведення офтальмологічного обстеження. У перший місяць обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів, потім –

1 раз на місяць.

Усім пацієнтам слід контролювати функцію печінки у процесі лікування.

Слід дотримуватися спеціальних запобіжних заходів пацієнтам з порушеннями функції печінки. Будь-яке погіршення функції печінки у цих пацієнтів є показанням для припинення лікування. Якщо рівень АСТ у сироватці крові зросте більш ніж у три рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, підвищуванаа втомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування має бути негайно припинено.

Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм; при тяжких порушеннях функцій печінки або нирок; пацієнтам, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати.

Ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, в осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, пацієнтів, які страждають від недоїдання, у пацієнтів з нейропатією.

Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментіндуковані захворювання печінки.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Пацієнтам, у яких є ризик розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворі на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнти з гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітні, ВІЛ-інфіковані), слід призначати піридоксин.

Ізоніазид не слід приймати під час вживання їжі. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно зменшується при застосуванні разом з їжею.

Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвитокмієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (унаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода. Застосовувати лише тоді, коли потенційна користь від застосування перевищує можливий ризик для матері і плода. Профілактичне лікування розпочати після пологів, крім випадків якщо туберкульоз підтверджений у ВІЛ-позитивної жінки.

Ізоніазид проникаєу грудне молоко, тому, враховуючи імовірність розвиткугепатиту та периферичних невритів у дитини, необхідно вирішити питаннящодоприпинення годування груддю або припинення застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід враховувати імовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, що можуть вплинути на здатність концентрувати увагу та швидкість реакціїпри керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Добову та курсову дози встановлює лікар індивідуально, залежно від перебігу та форми захворювання, ступеня інактивації ізоніазиду, ефективності терапії та переносимості препарату. Ізоніазид застосовувати внутрішньо до їди або через 30-40 хвилин після прийому їжі.

Лікування туберкульозу (в комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами):